Вдень, 16 серпня, російська армія раптово обстріляла Нікополь зі ствольної й реактивної артилерії. По житлових кварталах випустили 20 реактивних і 10 артилерійських снарядів. Того дня під обстрілами опинилася відома фотомодель і спортсменка Інна Микитась. Їй від росіян “прилетіло” на подвір’я. 

Безпорадності, беззахисність й тотальний тваринний страх, – такі емоції відчула Інна після обстрілу. Вона зовсім не з боязких, бо професійно займається спортом. Проте після пережитого ще й досі не оговталася. Звичайно, спорт допомагає, але тільки під час тренування, каже Інна. Про пережите вона розповіла в інтерв’ю Інформатору.

Після обстрілу 16 серпня Інна зробила публікацію на своїй сторінці у Facebook. В коментарях користувачі соцмережі висловили їй свою підтримку.

Інна Микитась – відома фотомодель, яка працює у жанрі ню. Її прекрасні фото можна побачити на сторінках та обкладинках відомих журналів. Але це не головне захоплення Інни. Вона – справжній боєць і професійно займається спортом, досягши вагомих результатів у ньому.

– Інна, як зараз почуваєшся?

– З моменту обстрілу минуло вже 9 днів і чесно кажучи, нерви й досі не в порядку, навіть антидепресанти не допомагають. Намагаюся стабілізуватися, але поки безрезультатно.

–  Де ти знаходилась в момент обстрілу? Можливо був характерний свист чи гуркіт? Чи можна було розпізнати небезпеку за звуком?

– В цей момент я була в коридорі, робила хатні справи, витирала пил. Вікна були відкриті, сирени не було. Раптово стало приголомшливо гучно. Спочатку звук був як постріл, потім – вибухова хвиля (це ствольна артилерія), потім посипалися “Гради”  і я думала, що в мене. Чула страшний крик сусідів, звук схожий на виліт артилерії. На щастя, вдома була не одна, враз ноги стали ватними, серце розривалося на частини.

– Взагалі, що можна встигнути, коли «прилітає»? У тебе був час сховатися?

– Якщо чутно виліт артилерії є близько 10-15 секунд, щоб миттю сховатися, у моєму випадку був коридор. Я встигла накрити голову двома подушками, думала мене вб’ють і вже прощалася із життям. Потім ще довго лежала на підлозі знерухомлена.

– Твій стан після обстрілу?

– Відчуття абсолютної критичної безпорадності, беззахисності й тотального тваринного страху. Стан, коли життя висить на волосині та ось-ось обірветься. Коли тебе прийшли вбивати й нікому захистити. Це стан паніки, глухого кута.

– Яких руйнувань зазнав твій будинок?

– Від сильної вибухової хвилі у мене вигнувся паркан, замок “поплив”. Після обстрілу у повітрі стояв сильний запах гару.

– Чи зверталася ти до поліції  або на “гарячу лінію” міськради, щоб згодом відшкодувати збитки?

– Нікуди звертатися не стала. Зібрала речі, відразу поїхала.

– Хто тобі допоміг відновити зруйноване?

– Все полагодив мій чоловік разом з сусідами.

– Після пережитого вирішила поїхати чи залишилася у місті?

–  Наразі хочеться трохи заспокоїтися і стабілізуватися, далі буде видно. Звичайно поїхати з міста, жити тут стало нестерпно. Я до останнього залишалася у Нікополі, доки не опинилися за крок від смерті. Але я дуже хотіла б жити у своєму рідному місті.

– Щоб ти сказала тим, хто стріляє по Нікополю?

– Хотіла б сказати єдине: “Забирайтеся геть додому! Негайно!”

Раніше ми опублікували інтерв’ю з сексологом Катериною Панченко. Вона розповіла, кому допомагає та які проблеми вирішує сексолог.

Альона Антонова