Начальник пожежно-рятувальної частини Марганця Олексій Харченко майже 15 років відповідає за безпеку місто. Підрозділ, у якому служить Олексій, перебуває в зоні бойових дій. Він постійно приїжджає на місця прильотів після російських атак.
Олексій розповів, що одним із найтяжчих викликів стався у квітні 2025 року. Тоді FPV-дрон влучив в автобус, забравши життя 10 людей. Ще 65 мирних мешканців зазнали поранень, частина з них сьогодні живе з інвалідністю, – передає Інформатор.
«Ми надавали домедичну допомогу людям. Через перевантаженість лікарень і бригад швидкої допомоги діяли на межі можливого. Це був підступний і цинічний удар у звичайний ранок мирного міста», — згадує Олексій.
У серпні 2024 року Олексій і сам потрапив під атаку дрона. Це сталося на одному з місцевих об’єктів. Разом із працівником він обстежував місце влучання FPV-дрона, коли почув характерний звук іншого.
«Втекти я не міг. Зазвичай ворог вистежує і б’є цілеспрямовано по рятувальниках. До того ж поруч була цивільна людина — залишити її я не мав права. Ми вирішили сховатися під конструкцією», — розповідає Олексій.
Рятувальник у бронезахисті закрив собою чоловіка і згодом відбулася атака росій терор дрона. Олексій отримав опіки і осколкові поранення. Але цивільного вдалося врятувати.
«Спалахнула пожежа, я загорівся, отримав опіки, один з уламків поранив голову. Попри це мені вдалося вибратися й повідомити колег, що там ще залишається людина», — згадує ті моторошні хвилини рятувальник.
Черговий караул врятував чоловіка — він не зазнав поранень, проте перебував у шоковому стані. Самого Олексія доправили до лікарні з опіками різного ступеня та осколковими пораненнями рук, ніг і голови.
«Під час будь-якої надзвичайної ситуації завжди є хвилювання. Але рішення потрібно приймати миттєво — від них залежить доля людей. Усвідомлення відповідальності допомагає зібратися й продовжувати виконувати свою роботу», — говорить Олексій.
Найважче у своїй роботі він вважає втрату колег — тих, хто ще зовсім недавно був поруч, спілкувався, жив повним життям, а сьогодні загинув, виконуючи службовий обов’язок.
Саме тому весь вільний час Олексій присвячує дружині, сину та рідним. Родина допомагає триматися й залишатися емоційно стійким.
У складні моменти підтримує віра в майбутнє — у те, що війна закінчиться, люди повернуться до мирного життя й більше не боятимуться ні за себе, ні за своїх близьких. Житимуть так, як ми цього гідні.