8 лютого Нікополь вшановує пам’ять тих, хто звільняв наше місто від німецьких загарбникі. Цього року виповнюється 79-й річниця. У бою за наше місто загинули та були поховані у братських та індивідуальних могилах 568 військовослужбовців Робітничо-селянської Червоної армії.

У квітні 1975 року їх останки перепоховали на Меморіалі «Вічна Слава». Про це повідомляє “Інформатор”. Сьогодні наше місто знову під ворожими обстрілами. Але ии ніколи не забудемо усіх, хто виборов, та виборює зараз мирне небо, наше право бути вільними, сказав мер Нікополя у своєму ранковому звернені. 

Про день визволення Нікополя від фашистів нагадує пам’ятний знак «Гармата». Його встановили у 1965 році, у день святкування 20-річчя Дня Перемоги. Саме на цьому місці 8 лютого 1944 року війська 4-го Українського фронту форсували Дніпро. На підтвердження цього на гранітному постаменті вибито напис:

«Тут 8 лютого 1944 року війська 4-го Українського фронту форсували річку Дніпро та звільнили від німецько-фашистських окупантів місто Нікополь».

За звільнення міста та за ліквідацію Нікопольського плацдарму столиця салютувала двічі – 12-ма залпами зі 124 гармат. 122-міліметрова гаубиця М-30 зразка 1938 року — універсальна зброя, яка визнана найкращою з усіх артилерійських систем, що були на озброєнні армій держав, які тоді воювали. Максимальна скорострільність – 5 – 6 пострілів за хвилину.

Коротка історична довідка про звільнення Нікополя військами 3-го та 4-го Українських фронтів від німецьких окупантів

Наказом Верховного Головнокомандування Збройних Сил СРСР від 26 жовтня 1943 року командуванню 3-го Українського фронту було поставлено завдання до кінця місяця вийти на лінію Кривий Ріг — Апостолове — Нікополь. Війська 2-го, 3-го та 4-го Українських фронтів вели кровопролитні бої на далеких рубежах нашого міста, щоб вибити фашистів із Нікопольського марганцевого та Криворізького залізорудного басейнів.

У жовтні — грудні 1943 року головним результатом Нижньодніпровської наступальної операції 2-го, 3-го та 4-го Українських фронтів було створення Дніпропетровського стратегічного плацдарму для наступу на Криворожжя та Нікополь.

Для проведення наступальної операції з 30 січня по 29 лютого 1944 року було залучено 47 стрілецьких дивізій, танкову, кавалерійську, два механізовані корпуси, дві повітряні армії, 705 тисяч осіб, 7796 гармат та мінометів калібру 76 мм і вище, 238 танків та САУ, 1333 бойових літаків.

Оборону під Кривим Рогом та Нікополем на правому березі Дніпра та Нікопольському плацдармі (на лівому березі Дніпра) тримала шоста німецька армія, яка мала 17 піхотних, 2 танкові та механізовані дивізії, 8 дивізіонів штурмових гармат (540 тисяч чоловік, 2416 гармат та мінометів калібру 75 мм і вище, 327 танків та штурмових гармат, 700 бойових літаків).

Головного удару по фашистській обороні на Правобережжі Дніпропетровщини завдала 46-а армія Генерала В. Глаголєва та Восьма гвардійська армія Генерала В. Чуйкова 3-го Українського фронту з метою вийти до Дніпра в тил Нікопольського плацдарму супротивника. Назустріч їм на Лівобережжі наступали війська 4-го Українського фронту Генерала армії Ф. Толбухіна.

Прорвавши оборону німців, 2 лютого 1944 року війська 3-го Українського фронту 5 лютого 1944 року зайняли місто Апостолове. З’єднання противника в районі Нікополя та Марганця опинилися під загрозою повного оточення, тому німецько-фашистське командування почало відводити свої війська на південний захід із Нікопольського плацдарму.

Наказом ВГК Збройних Сил СРСР від 6 лютого 1944-го було оголошено подяку військам 3-го Українського фронту. Того ж дня на Червоній площі на честь перемоги дали салют у 20 артилерійських залпів із 224 гармат.

Пізно ввечері, 7 лютого 1944 року, переслідуючи німецькі війська, що відступали, війська 6-ї армії Генерала І. Шлеміна (203-а і 333-а стрілецькі дивізії) почали атаку на Нікополь зі сходу.

Одночасно від Кам’янки-Дніпровської через Дніпро та плавні переправлялися війська 3-ї гвардійської армії Генерала Д. Лелюшенка: 5-а окрема гвардійська мотострілецька бригада, 266-а стрілецька дивізія, 32-а гвардійська танкова бригада. Надалі безпосередньо бойові дії за місто вела 244-а стрілецька дивізія та інші частини 6-ї армії.

Спільними зусиллями цих з’єднань та частин 3-го та 4-го Українських фронтів у ніч із 7-го на 8-го лютого, Нікополь було звільнено від німецько-фашистських окупантів. Війська противника втратили під містом тисячі солдатів та офіцерів, безліч військової техніки та майна.

8 лютого 1944 року Наказом Верховного Головнокомандування ЗС СРСР № 71 було оголошено подяку військам 4-го Українського фронту за ліквідацію фашистів на Нікопольському плацдармі. Того ж дня в Москві на їхню честь було дано салют у 12 артилерійських залпів із 124 гармат.

За мужність та героїзм, виявлені у боях за Нікополь, звання Героя Радянського Союзу були удостоєні 19 генералів, офіцерів, сержантів та солдатів. Наказом Верховного Головнокомандування було присвоєно почесне найменування «Нижньодніпровських» та «Нікопольських» військ 3-го та 4-го Українських фронтів. Указом Президії Верховної Ради СРСР було нагороджено орденами військових частин, які відзначилися у боях за Нікополь, а також за ліквідацію фашистських окупантів на Нікопольському плацдармі.

8 лютого 1944 року Нікополь звільнили від нацистських окупантів. З тих минуло рівно 77 років. У бою за наше місто загинули, померли від ран і були поховані в братських та індивідуальних могилах на міських цвинтарях 568 військовослужбовців Робітничо-селянської Червоної армії. У квітні 1975 року їх останки перепоховали на меморіалі «Вічна Слава», який відкрили 9 травня 1975 року. За даними облікової картотеки військових поховань 1991 року, були відомі прізвища 167 загиблих воїнів-визволителів Нікополя.

Як виглядає місце визволення Нікополя з висоти. Фото дивіться тут. Фотоспогади: як виглядає Каховське водосховище з висоти пташиного польоту.

Альона Антонова

Фото з архіву краєзнавчого музею Нікополя